Ірина Вікирчак



 
Ірина Вікирчак, поетка, перекладач, директор Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ.
 
 
***
 
Залишаюсь сама
На одинці з собою
З думками
Страхами
Останньою почутою реплікою
Кинутою кимось недбало
На прощання
 
Зі спогадами
Здогадами
Останнім дотиком долонь
Нібито випадковим
І з твоїм запахом
Що крадькома вдихнула
І відтоді
Більше не дихала
 
5.11.2010
 
 
 
 
 
Вербальний джаз
 
Тут дзвінкі звуки Кейко Мацуї
А за вікном шелестить дощ
Травневий свіжий і дикий
Сьогодні ти вперше кинув слухавку
А я ще не все сказала
Розтерла туш по обличчі
Слухала дощ бо що важливіше
За шепіт живого по неживому
В той час як час плине повз
Минаючи атоли мого океану
І дощ не порадившись з травнем
Змив каштановий цвіт в піднебесся
Здається я навіть заплакала від того болю
А ти просто отак кинув слухавку
І небо не проронило ні слова
 
 
 

* * *

 
 
Перед тим як не спиться
Загадаєш бажання наосліп
Поцілуєш чужі повіки
Забудеш на мить про поспіх.
Закриєш очі, відчуєш холод,
Уявиш план дій на завтра.
І замість пірнути у морок
Розкинеш відьмацькі карти.
Рахуватимеш не овець, а діри
Не в душі, а в своїм бюджеті.
Неприємний такий для шкіри
Дотик сталі на твоїй манжеті.
Не дихаєш, скоріш, задихаєшся.
Ніч накрила миршавим пледом
Місто, в якім залишаєшся
Віднедавна, тільки-но, леда...
На втому не можеш закрити очі,
Швидше вона їх тобі закриє.
І ти не помітиш, як в прóстинні ночі
Зима опаде чимось білим на вії…
 
 
 

* * *
 
У мене гарячка
І я гарячково
Сідаю за фортепіано.
І граю Шопена
А потім Глінку
Мені однаково
Аби ноктюрни.
Аби лиш грати
Заплющивши очі
Ловити видіння
Охлялої плоті.
І коли вже за тридцять вісім,
Що відчую без термометра
Пальці вдарять акорд в мінорі
І тут я могла би й вмерти.
І може  була б і вмерла
Серце вчуло фінальні ноти
Та згадала, що ти – людина
Задля кого ще варто жити.
Забуваю про свого грипа
Починаю новий ноктюрн.
Бо душа, як завжди, відкрита
Для нових ще неторканих струн.
 
  
  
 
Вони
Народжуються з моєї голови
Наче Афіна з голови Зевса
В таких самих муках
Ще тяжчих
І я на них серджусь
І я їм не пробачаю
 
Те, що їм до богинь далеко
 
Моїм віршам
 
 
 
Він пішов
І змусив усіх розбігатись
Якась дівчина натягнула
Рожеву капузу
Він ішов 
Він вертася у мамине пузо
В недра землі
Літній дощ…
 
 
  
* * *
 
Скільки не міняю сумок
наплічних на осінь,
вміст залишається той самий:
вересневі паперові носовички,
пожмакані нотатки,
потертий записник,
червона вчительська ручка,
мобільний
зелений гаманець,
в якому гуляє вітер,
пописаний листок у лабіринтах літер,
трохи смутку, декілька жартів,
банка законсервованих спогадів,
книжка на латиниці,
думки на кирилиці,
компактний захист від дощу,
розфарбований в маки.
Як завжди, - безлад,
типовий
для вмістилища жіночих душ. 
Ніде подіти руки.
Осінь.
 
 
 
 

Вірші і фото - Ірина Вікирчак


06.12.2010
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах