Максим Карповець




 
У мене багато вдома олівців, проте я давно не використовую жоден з них. Я пишу відтоді, коли зрозумів, що все написане так чи інакше потрібно врятувати. Слова – це птахи, яких ми відпускаємо на волю. Свобода і письмо. Вони так само живі, як озера, океани, дерева. Інколи мені здається, що без слів ми б не відчули світ, його глибину і свіжість. Словами ми відчуваємо. 
 
 
від світу  
 
у власній  вежі  із кісток слона
 
закривши лутки і свідомість
 
нема нічого  ні  звичайного пшона
 
щоб годувати свою сутню помісь
 
 
 
краплини  котяться  по лобі
 
неначе  швидкісні  Ремаркові авто
 
не піддається ключ  повторній пробі
 
скінчився день гайда назад в пальто
 
 
 
німі  тролейбуси  й  трамваї
 
за  стінами моїх  сердешних я
 
холонуть дихають когось чекають
 
і власне  це  тепер моя сім’я
 
 
 
куди піти  у цій   пустій коробці
 
і де  схватись від голоду шпалер
 
заснути б в дощ чи у щоденній пробці
 
та Бог на превеликий жаль давно помер
 
 
 
впіймався  хибним баченням на світ
 
злякався мов офіра   неминучості
 
сховався у норі тепер я ниций кріт
 
в сивих коріннях часової  гнучкості
 
 
 
 
 
***
 
про NY (1)
 
 
мости котлетами нависли над чолом
 
сновигають в мороку замурзані авто
 
постійно чути гів мі під моїм вікном
 
постійно чути дайте інше а не то
 
 
 
не спиться у мотелі під вологим дном
 
лунають постріли і чвакають хотдоги
 
розпалюють багаття під отим мостом
 
щоб обігріти сині руки й трохи ноги
 
 
 
весь мегаполіс і м’юзік заховали тихо
 
в коробки від старих цукерок туті-фруті
 
сідають копи в копанки чекають лиха
 
у піхвах посохи сталеві ледь загнуті
 
 
 
зніміть паскуди це негайно поки свіжо
 
бо завтра актуальність швидко пропаде
 
лежить актриса на асфальті ледве дише
 
і нам не бачити куди вона тепер іде
 
 
 
нескінченні металеві трави поросли у вис
 
блищить у мокрих вікнах величезний знак
 
китайці продають глевкий холодний рис
 
в голові не так від швидкості барак
 
 
 
***
 
Т.Я.
 
 
 
вона викинула його наче попіл
 
від сонних цигарок
 
 і таких же ночей
 
вона написала новий розділ
 
щоб сховатись від світу
 
і власних очей
 
 
 
всі речі не нагадають про нього
 
про його волосся
 
каву конверти
 
вона стелить ночами нову дорогу
 
щоб народитись
 
 і знову померти
 
 
 
вона змінила адресу й години
 
перевела
 
 на кілька днів вперед
 
зафарбувала небо осінні хмарини
 
й поклала себе
 
в той самий конверт
 
 
 
вона викинула його наче попіл
 
від спалених
 
маленьких мостів
 
вона не хотіла тих замкнутих кіл
 
не хотіла мовчати
 
а він так хотів
 
 
 
 
 
кожен день
 
 
 
кожен день стаються неквапливі чудеса
 
лунають звуки, колесує музика у скроні
 
в цукерні продаються жовті небеса
 
вуркочуть тихо потяги ранкові
 
 
 
витає чорний запах кави у підвалах
 
прасують простирадла в літній дощ
 
пливуть газети в ріках талих
 
старі костели містять жменю прощ
 
 
 
весь транспорт твориться на фарби
 
для зсушених полотен фахівців
 
вартують їх німі худющі риби
 
від язикатих втоптаних котів
 
 
 
дахи втрачають свою денну сутність
 
летять у вирій з млявим комином
 
білки закоханих від щастя мутні
 
і не обтяжені життєвим почином
 
 
 
літають склянки, горня, попільнички
 
під апатичний африканський муз
 
вилазить Аристотель із-під пічки
 
автобус в ренесансі випадково вгруз
 
 
 
отак стається, робиться насправді
 
що в дерево миттєво виростає пень
 
і речі звичні, як сказав би Клавдій
 
стають противними у кожен день.
 
  
 
***
 
ця весна не остання
 
вона і не перша у вирі подій
 
вона немов жуйка зі смаком лимона
 
солодка й водночас до бісу гірка
 
 
цю весну я вже бачив
 
на пероні в негоду вчорашнього дня
 
стояла одна одинока самотня
 
солодка й водночас до бісу гірка
 
  
ця весна – проститутка  
 
що зійшла із полотен Тулуза-Лотрека
 
то похмура далека спокутна близька то
 
солодка й водночас до бісу гірка
 
  
цій весні вже достатньо вина
 
подивіться на неї з чужого вікна
 
ось лежить на пероні одиноко вона
 
солодка й водночас до бісу гірка
 
 
 
 
 
спогади про минулі життя
 
 
 
1)
 
…а коли вдарив грім
 
і розбіглися всі наче краплини на склі
 
ми закинули наші черевики далеко
 
наче малюнки дитинства
 
виступали гори на тлі
 
нічного сонного неба
 
десь далеко спала лелека
 
 
 
2)
 
босі ноги ковзали по мокрій землі
 
пітьма заливала обличчя
 
зерна кави тиснули на свідомість
 
яка загубилась у травах весни
 
а ми йшли
 
(потайки думали про губи і сни)
 
між сірниками й деревами
 
між кониками і мокрими кіньми
 
між кіноплівками і димом
 
(ні, не весни)
 
між стріхами і поглядами рушниць
 
між овочами і трусками
 
між віками і вікнами
 
між воском і норами куниць
 
 
 
3)
 
інколи вистачало й півслова
 
щоб зрозуміти блакить спокою
 
і водоспад почуттів
 
смак холодного вина
 
пісок спалених днів на зубах
 
 
 
4)
 
хоча все могло статись інакше
 
але інакше статись не могло
 
прощай, прости, простіше бути
 
й не бути просто теж могло
 
 
 
5)
 
і ми будемо жити постійно
 
навіть всередині мильних бульбашок
 
навколо пилу і яблуневого цвіту
 
поблизу автостанцій і на замерзлих станціях
 
на мокрих матрацах і викручених простирадлах
 
поміж книжкових полиць і між рядками віршів
 
в темній воді і на парканах своїх снів
 
 
 
6)
 
будемо проникати ниткою в маленьке вушко голки
 
будемо маленьким вушком і пропускати через себе
 
нитки
 
будемо голкою
 
і будемо пальцями які триматимуть всесвіт
 
і будемо всесвітом
 
 
 
7)
 
в крові
 
в теплих вустах
 
ховається весь початок і кінець
 
але я не знаю
 
з чого починати
 
з початку
 
чи з кінця
 
 
 
8)
 
вони чекають на мене
 
як поет альбатроса
 
як теорема математика
 
як гніздо зозулю
 
як пустеля води
 
як сонце прогнозів
 
і напевно
 
я повернусь
 
 
 
9)
 
вони навколо цього космосу почуттів
 
закривають двері наче лускають насіння
 
п’ють кров як тарпани із калюжі сни
 
вони кидають мене в повітря
 
накрохмалене завтрашнім днем
 
мені важко щось їм заперечити
 
адже кожне моє заперечення
 
вважатиметься ще однією перемогою
 
в їхній дорослій грі
 



Проза:

Незворотність
Історія про молоко

Livejournal

 


08.09.2010
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах