Настася Велес


Настася Велес




АЖ 5 запитань:

Хто ви?
- Закохана мандрівниця з музикою замість розуму.

Що вас хвилює, якщо щось хвилює?
- „Диско-бари, бутіки та заможні чоловіки”;)

Що з українською культурою не так, якщо щось не так?
- Українська культура знаходиться в стані розвитку. Але наша молодь має в неї „втикнути” так, щоб весь світ їй заздрив!

Ви прийшли у цей світ з...
- З пронизливими криками...(ги:)

Кому потрібно те, що ви робите?
- Певно що мені та тим, котрим не цікаве моє існування...

Я – Настася Велес. Народилась та мешкаю в місті Харкові. Навчаюсь в педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, вивчаю англійську та японську мови. Перманентно перебуваю в пошуках. Шаную і люблю наше рідне українське, тому дуже цікавлюсь українським фольклором.

Співаю, та пишу тексти в гурті „Emiгранти”(альтернатива).

Люблю світлих та щирих людей, люблю дощ та вогкий морський пісок, люблю джаз та подорожі. Я просто люблю жити. І люблю жити з задоволенням, відчуваючи своєю душею і своїм серцем всі грані життя, не вибираючи з-поміж них чогось особливого. Для мене є найвищою насолодою жити і „літати”, жити на оголених нервах, відчуваючи все - від торкання тендітної краплини літнього дощу до мого обличчя - до найбільшого суму і журби...




* * *

звуки поштовхів мого серця – вибухи чорних гармат з човнів
може, знову приречений ти розбитися, бо надто стрімко летів
бо щось в кабіні пілота порушилось,
а ти падав, кружляючи літаком пораненим
чіпляючи крилами відстань минулу,
маючи серце моє прив’язане паском безпеки у себе на борту.

Там, де окреслення єдиного світу
Будуть зникати під вічними снами.
Там , де заплутані наші слова
Будуть ховатись за обрієм моря.
Там, де Бога ступала нога,
На поверхню моєї свідомості.
Там, де золото асфальтів
Яскраво зливалось із сріблом дощовим
Там, де очі від сліз злипались,
Та на листя краплі падали.
В тому місті, де ти ходила
Та ставала невідомою,
Непомітною...
Прозорою...

А мені не вистачає себе на Заході
І на Сході мене вже давно забракло
Як в повітрі стирати намальованих духів,
Намальованих янголів твоєї уяви?
Серце тупає в місті наркотиків, року,
В місті відчаю, сонця та спраглих кохань.
В місті вбивств, самознищень, самогубств, загравань.
Там, де вже вкотре тебе зустрічає
Знайома (пересічна), сіра печаль.
Мов печаткою пам’ять відбивається в часі
І минуле тихо дихає в грудях...
А будівлі зустрічають розуміючим поглядом,
Коли ти їх питаєш, чому все так?
І моє перебільшення в ознаках суму
Витікає річкою зі сміттям та брудом.
А на Заході я впаду на коліна,
Дістану молитовника твоїх віршів
Та вмощуся біля нужденних старців святих.
Читатиму стінам святого костьолу
Молитовного твого цитатника.

Замок на дверях висить іржавий
Замкнений простір моїх думок.
І от вони: кружляють, кружляють...
Отам, вище, під сірою, хмарною стелею
Маленькими іграшковими літачками
А серце слизькою м’якоттю
Зіпсованим фруктом лежить
Розгублене...

З обшарпаних шпалер
Свіжою, чорною фарбою
Стікають лінії намальованих
Уві сні піктограм
Чути шурхіт,
То облуплюється фарба
На дерев’яних дверях,
На дерев’яних рамах
Та на мені дерев’яній.




13.07.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах