вхід

усі rss

Слава Сухомлинська пише вірші. На її думку, вони – це особливий спосіб розмов із собою. Коли хочеш сказати щось незрозуміле, то говориш поезією. Люди обмірковують це, пропускають крізь себе. «І все залежить від того, чи потрібно тобі, щоб тебе почули», - каже Слава. Часом це може бути кілька віршів на годину, а часом - жодного за рік.

Слава – молода мама. Вона дуже не любить сваритися з людьми та вчиться на історика.

тихий шторм моєї печалі

умовний кінець настав учора над ранок

умовно скінчилися наші невинні ігри

так світло сховається за візерунком фіранок,

герої приїдуть додому й поснуть як коти

і мирними стануть їхні геройські лиця

геройству кінець, але так само умовний

як річки початоком умовно назвемо джерельце

та де є початок джерельцю незнає ніхто

і от мерехтінням болючо-зловісних думок,

краплиною кави вечірньої з моїх очей

умовно був розірваний наш зв'язок

гей, вранішнє сонце, сховайся за змари мерщій!

дует

я відверто скажу що брехатиму

я ж бо знаю так буде краще

і мої записки не рясні

я тобі не освідчусь нізащо

дивитимусь мовчки в вікно

твого брудно сумного під'їзду

я не плачу, то лише дощ

склом холодним сповзає слізно

чаклунка

найбільша у всесвіті магія

ластовиння на твоїх щічках

найбільша крапля яку я бачила

котилася з твоїх очей

і я б довіку співала блюз

бо я таки бачила, мені було таки боляче

та я не болю й не сліз боюсь

а твого раптового погляду

в моїх долонях яскраво горять

твого волосся руді кучерики

напевне це ти зупиняєш час

напевне це ти спричиняєш істерики

і зранку рано, під час грози

я бачу твої худорляві пальці

ти посилаєш на небо блискавки

ти знаєш істину то дай мені щастя

горіхова паста

писати стовпчиками, ходити колами

твоє волосся стомлене фарбою

твої легені повні розчиннику

а очі червоних кривавих судин

твій живіт давно не належить тобі

він став домівкою гормонів і сорому

тож частуючи шоколадом власні пальці

тричі подумай як житимеш далі

криниця

бачитимеш/знатимеш все наперед

заздалегіть прорахуєш закінчення

але не підеш з прямого шляху

і це не прокляття це откровення

це Він шепотів тобі на вухо

прямі маршрути до пізнання

але ти вирішила не слухати

твої помилки - твоє життя

тепер заплутавшись і загубившись

прогризеш в лабіринті новий тунель

роздряпаєш ясна, зламаєш нігті

але напишеш свою одіссею

так тихо

запах джазу, пил у повітрі

чудернацька гра

ми у різних кутках кімнати

світла нема. пітьма

зі свого кутка ти співаєш мені колискову

так тихо

та я не засну, я слухаю пильно твій голос

не звикла

простіше

пишні вії, гладенькі ніжки,

сперма й нікотин

частини життя успішної жінки

і ти серед цих чатин

а я не стерво, про мене казали

що я дитя природи

я без підборів і попереджала

що не змінюся ніколи

іди дорогенький, купуй їй квіти

за нею зароблені гроші

і мовчки дивись як ростуть чужі діти

і згадуй про мене їй дивлячись в очі

годинник

сонце плаче над моїми мріями

сонце знає як то мало статися

але що воно могло удіяти

коли я вже мусила зламатися

сонце просто зірка і не має рук

тіко дивиться на нас і гріє

снідає прозорим тихим космосом

за одним столом з надіями

всім спати

маленький день великої доби,

що розпочався з головного болю

маленький сум великої журби

яка чекає на шляху до волі

рясні удари стомленого серця

ти чуєш? приклади долоню до грудей

і сорочки й шкарпетки й штанці здерті

а мозок у процесі створення ідей

ще безліч днів однаково-нудних

і безліч слів безглуздо-обміркованих

і завчених на памьять фраз, склянок пустих

від чаю, й знову повних

ще бездоганно стильні речі

і час доводити що маєш право

ще фрази й посмішки доречні

ми проживемо на шляху до слави

це не бій, тут нема переможців

ані втрат, ні людських жертв

ні агресорів, ні обронців

очі в очі й між очей understand

не змагання, не матч, не вистава

ми з тобою ніяк не суперники

це не спорт, просто я покохала

твоїх теплих очей зірки

no war

ти мій скарб

я тебе закопаю?

я тебе у банк покладу?

чи продам тебе подорожше?

чи на себе тебе вдягну?

ти мій день

я тебе промрію,

проживу, прочаклую, просплю

я тебе підпишу "надія"

і в конверті собі надішлю

чути чую та не дослухаюся,

моє его заплутано-хворе: -

щоб не втік прив'яжи його міцно

щоб мовчав затули йому рота

щоб не бачив заклей йому очі

надміцним фіолетовим скотчем

08.10.2009