Wanda N.


АЖ 5 питань:

Хто ви?
Жінка. У всіх її проявах. Найчастіше - вічно чимось незадоволена, злісний скептик і перфекціоністка. Дехто каже: небезпечна. Але все ж вразлива, закохана та кохана.

Що вас хвилює, якщо щось хвилює?
Щось звісно хвилює, причому цього «щось» незліченно багато…Відверто кажучи, найбільше хвилює те, що безпосередньо торкається особисто мене…Але таки не тільки це.

Що з українською культурою не так, якщо щось не так?
Це, напевно, стосується сучасної української культури…Думаю, вона розвивається досить природнім чином. Тому не треба до неї занадто строго.

Ви прийшли в цей світ з…
(краще «із») заплющеними очима. Потім розплющила їх – і ого-го, добридень, білий світе!..

Кому потрібно те, що ви робите?
Чомусь самовпевнено вважаю, що є такі люди, яким це потрібно. Крім мене самої, звісно.

Про себе
Львів’янка. Хоча водночас космополітка, народжена на перехресті культур.
За фахом: міжнародник-політолог, працюю у сфері public relations, також займаюся перекладами (англійської та шведської). Цікавлюся альтернативною музикою, живописом, кіно, багато подорожую.


 Wanda N.



Ніч-гарем

Твій подих із ниток бажання витканий,
і, як хурму, мене малими скибками
повільно тне кинджалами жага,
а ти ще навіть поряд не лягав…

Солодкі ці хвилини, в ночі крадені!..
Краплини поту, наче виноградини,
ще мить і упадуть додолу спіло,
Ні, не боюсь…ходи…я так хотіла…
Чіпляюсь, ніби світ навколо валиться,
в подушки вишиті тремкими пальцями,
безладно шал розписує долоні
півмісяцями нігтів, не схолоне…
У небі молодик рясний туман
вбере на себе пишно, мов тюрбан,
і ти до мене шахом молодим
прийдеш і будеш, наче поводир
в таємному саду, ще знанім вчора,
сьогодні ж - невідомість і покора…

...І простирадло вогкими тілами,
тримаємо, щоб не знялося з нами
в повітря, наче килим із казок.
Розтане все: з кальяну дим і зойк,
у близькості завершення відчайний;
В тобі розчинюсь, зморена від чарів,
як грудка цукру у духмянім чаї…




Жерці буднів

Щоденні обряди, врочисті іще, мов у храмі,
і жрецькі обов’язки легко впадають у плин
близнючок-годинохвилин . І потішно руками
разом копирсатись у буднях - базарному крамі.
Упіймані вухами неупереджених стін

твої і мої забаганки, і скарги численні,
що однокімнатний едем затісний і для двох.
Розмови про Берґмана, харч і кар’єрні дилеми
сплелись у клубок шелесткий. А із нас, ще зелених,
сміється згори переливчасто крихітка-Бог




Таємниця

Роки. Мандрівки. Вічний біг уперегін -
Одними тропами життя. І по крамницях.
Десертом радості ділились, як сестриці,
І безтурботно жартували з ворогів…
Так, я забулася. Бо долі тільки гість
чужа душа – зловісна чорна кам’яниця,
з дверима навстіж. Не вціліє таємниця,
Піде розплатою за жмут старих боргів -
І буде пущена, мов дівка «по руках»

…Слова зірвалися каменепадом з кручі -
(Устид наперсницям, надміру балакучим!..)
Довіри чаша лунко тріснула.
Крихка…


Лелю

Білявий янголе,
мій Лелю,
я пригадую:
ти вже приходив і навідував мене.
До шиби млосно терся,
серце
радував,
І підставляв плече крилате і міцне...
Я ж оцінити не зуміла
і тільки пальцем покрутила
біля скроні -
Отак, невдячна, цій небесній охороні
не виявила шани анітрішки,
а показала ріжки
і довгі ніжки...
…Чому ти стомлений такий,
білявий Лелю?
Старенька-ніч сідає мовчки за куделю,
Заходь-но, може, на канапі я постелю?….
Прости, мій Лелю, благодаттю
ґребувала,
Адже мені тоді лиш треба було
не з неба,
а від тебе
подарунковий міх
утіх...


аутодафе

ковтками життєвої сили з коханого вуст
впиватись, долоні в долоні охоче вкладати,
і сиплячи щедро зізнань золочені дукати,
трощити мовчанку , що тіло скувала, мов лати, -
і так приросла, що роками із нею живу…

вночі просто неба, при світлі очей ліхтарів
лице боязливо сховати у комір кошлатий,
що пахне тобою, - і рвучко рішучою стати,
поношені згадки роздерши у шмаття строкате,
спалити під жарти і свисти на заднім дворі

не вірити в те, що сподівана сталася смерть,
допоки їх попіл, неначе жага, не схолоне,
допоки з обличчя зрадливо не скрапне солоне,
зібратись – і біль цей зібрати у висохлих гронах,
наповнити урну – й тобою наповнитись вщерть


Подвійна суть

Я злилася з тобою, пустила у тебе коріння,
Ти обвився навколо духмяно-зеленим плющем,
Незнайоме «люблю», мов шипами, дере піднебіння ,
А відійдеш на мить – і єство вибухає плачем

Самотинні години спливають нектаром зіпсутим,
Наче пуп’янки болю, розкрилися рани старі -
Невблаганно ятрить їх пекуча твоя неприсутність,
І подряпини свіжі на мóїй шовковій корі

Я, мов крихітка-спора в клейкім павутинні зависла,
Хто , крім тебе, почує німий і пронизливий зойк?
Тільки силами двох ми творити приречені кисень,
Життєдайне тепло видихаємо тільки разом



***



Достеменно не певна, чи ми – самостійні два тіла,
Так химерно природне це сплетення стебел чи тіл.
І незчулась, як раптом до тебе мене приживили
Садівничого руки, дбайливо-жорстокі, святі…



27-09-2007


10.02.2008
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах