Ярослав Гадзінський


Ярослав Гадзінський

АЖ 5 запитань:

Хто ви?
Землянин.

Що вас хвилює, якщо щось хвилює?
Дуже багато чого хвилює, але треба абстрагуватися від цієї незліченної кількості тривог і зосередитися на найголовнішому.

Що з українською культурою не так, якщо щось не так?
Українську культуру свідомо маргіналізують...

Ви прийшли у цей світ з...
Щоби вижити і взагалі жити...і прожити...

Кому потрібно те, що ви пишете?
мені, тобі, йому, їй, їм, нам.




about:blank

Якогось аморфного

листопадного ранку

я зайшов до інтернет-клубу

перевірити e-mail

прочитати новини

але жодної звістки

ніби скінчилися всі події

цього року Божого

тільки жмуток різнокольорових банерів

як вмерзле листя у тонкий лід монітору

що тліє на rнотику прожилок

і направду вологі коричневі крони

простягають свої оголені дроти

крізь невидимі пустирища

електромагнітних полів

на цей паралельний до всього світ

раптово помітив забуту кимось дискету

чорну дискету з червоною наклейкою

вмикаю

бачу там дивний Word'івський файл

із сотні разів набраним

одним і тим самим номером телефону

немов велику зграю вороння

над засніженими дахами

58. 465-49-58 465-49-58 465-49-58

465-49-58
465-49-58

58. 465-49-58

465-49-58 465-49-58 465-49-58 465-49-58

Але я не став телефонувати.




Я просто вийшов із інтернет-склепу

з чужою дискетою у лівій кишені

з чужим незрозумілим серцем

всередині якого телефонний номер

схожий на згорблені відчужені постаті

що розходяться собі у різних напрямках

після якоїсь тусівки.



* * *

Не люблю зустрічей випускників

Я уникаю зустрічатися з ними

у перші вихідні занадто холодного лютого

коли світ перевтілюється у броунівський рух

під сірим мікроскопом зимного сонця

найдрібніші частинки нерви сліпучо

і наш клас не був занадто дружним

хоча всім нам зараз байдуже

який же в нас все-таки був там клас?

Я іноді бачу когось із них

ми вітаємося обмінюємося декількома репліками

згадуємо про вчителів

або про когось із паралельних класів

а потім говоримо про щось скороминуще

ми стоїмо під цим вселенським снігом

він засипає нас але ми не йдемо до найближчого кафе

не ховаємося під якимось навісом

ні зовсім весело ні занадто сумно

далі провадимо наше випадкове побачення

й ні слова про дійсно суттєві речі та мрії

ну і потім для пристойності

обмінюємося номерами мобільних

на який ніхто з нас

не зважиться зателефонувати.

Це як знайти серед купи шкільних конспектів

стару намагнічену касету

яку колись прослухало півкласу

ввімкнути її

і замість музики почути

той стандартний набір обміну привітаннями

а потому з відчуттям подиву просто довго мовчати.

І ось проходжу повз школу

(цей релікт початку 90-х із поламаною теплицею

засніженим стадіоном із змерзлими дворнягами-

випадковими мішенями школярів-контрстрайкерів).

та вже зачиненим басейном без води для кого?

вдивляюся глибше в мульке небо шкільного вікна

щоб там побачити знайомі далекі сузір'я

ніби на екран мобільного

з телефонними номерами декількох однокласників

на які ніхто з нас так і не зважиться зателефонувати

а сніг починає кришитися все затятіше

мов шкільна крейда

якою хтось поспіхом пише біля дошки.




Ярослав про себе:

Народився 23 роки тому, за пропискою – ніжинець, але наразі навчаюся в магістратурі Київського славістичного університету, за своїми покликаннями поет - урбаніст, перекладач, бард, трішки егоїст, глобаліст, тусовочник, любитель всього надсучасного, креативний, яскравий екстраверт і ще багато всіляких характеристик та ярликів про які сам поки що не чув і не здогадуюся. Почав писати вірші на початку 2000 року. Любов до поезії несподівано прийшла через невинне шкільне захоплення органічною та неорганічною хімією. Тому поезія для мене була ланцюгом незворотніх хімічних дослідів та реакцій. Вже потім я дрейфував в сторону містики та урбанізму. Справжнім творчим стимулом для розвитку мене яко піїта була Ніжинська літературна студія та смолоскипіське літературне середовище. Ось така от генетична модифікація. А щодо вподобань, то це дуже великий пласт: починаючи із Мацуо Башьо (перша книга поезії серйозно прочитана та осмилена, через яку спонтанно і почалася моя творчість) й закінчуючи величезним житловим масивом сучасної української та зарубіжної літератури.

У 2004 році в мене вийшла дебютна поетична збірка "48200 (штрих-код України"). Зараз також пробую себе в інших літературних жанрах – в прозі та есеїстиці. І наостанок – продовжую і буду продовжуватись. Без шкідливих звичок.



16.04.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах