Юля Максимейко


Юля Максимейко




АЖ 5 запитань:

Хто ви?
кажуть, що кішка або чарівниця, та правди не знає ніхто

Що вас хвилює, якщо щось хвилює?
тотальне збайдужіння

Що з українською культурою не так, якщо щось не так?
її ще мало, а в тому, що є – забагато стьобу

Ви прийшли у цей світ з...
глибинним знанням, яке втратила, щоб потім все життя шукати

Кому потрібно те, що ви робите?
Мені. Інші побажали лишитися невідомими.


В одній зі своїх інкарнацій

Звичайним студентом філфаку

Шевченко ітиме Сумською

Повз пам’ятник, власне, собі

і, ночі згадавши безсонні,

прожиті у вивченні текстів,

Він зверне на пам’ятник очі

й подумає:"Як ти набрид!"


* * *

Нудистські пляжі дерев

На узбережжях крижаних калюж.

Кінець зими.




* * *



Дивно, з проспекту Гагаріна не злітають космічні кораблі

натомість мені чути, як ще один літак полишає моє місто

Я наївно приймаю незвично-гучний шум за наближення Апокаліпсису,

я не ворушуся, боячись, що цей гул, що стискає будинки до тріску, затягне мене в
свою мушлю.

Чи це Харків заводить своє затягує монотонне "Ом" під час ранкової медитації?

Чи це я застала його за підрахунком одиниць опору?

Чи це він собі каже : omnia mea mecum porto?

В іноземні порти повітряні

Влітають одиниці опору силі тяжіння.











Одного разу ти прокинешся й побачиш.

Що замість вух у тебе мушлі.

і сам собі тепер ти і море, і шурхіт камінців, і ноги, що по тобі ходять.

І раптом, стоячи в метро і дивлячись на лампи, прикручені до стелі так, аби

нагадувати сонячне проміння, ти почуєш, як на землю впала перша крапля дощу.

а старенька жінка з букетом жовтих квітів видаватиметься Маргаритою.

Але ж море не вимкнути, ні вилити, ні гучність зменшити.

Отже, одного дня воно тобі набридне.

Оте море, що плескається у тебе всередині – його шум тобі стане нестерпним.

І як в дитинстві, ти почнеш стрибати на одній ніжці, похиливши голову набік.

Тоді, стоячи на платформі метро і розглядаючи стелю, хтось почує, як на землю

впала перша крапля дощу.






Я хочу бути собакою сторожа

Чорним, кудлатим, з холодним носом

Сторож змайструє для мене будку,

Поруч - собі, але трохи більшу

Їстиму супу залізний полумисок,

Часом ліниво, а часом з квасом,

Часом і поспіхом, пообіді

Спатиму, голову склавши на лапи.

Разом мудрішати і спокійнішати,

Не розважаючись розважливішати,

Спостерігаючи ранком уважно

Білих падіння сніжинок на ніс:)






Pro себе

Я постійно змінююсь, а тому не відомо, чи буде те, що я скажу зараз правдою вже завтра. Офіційно я - Юлія Максимейко, 18 років, студентка 2 курсу Харківського педагогічного університету. Вивчаю англійську та французьку. Закінчила музичну школу.

Неофіційно – просто Юль. Натура суперечлива і вразлива. Люблю сидіти на підлозі, ходити босоніж, малювати, плести фєньки, перетворювати просто болванки у непросто болванки,закохуватися, але мені все швидко набридає. З того, що поки не набридло – море, дощ, крейда, різнокольорові шнурки, подорожування і поезія.

Шукаю у дрібницях знаків.



23.05.2007
 


Коментарі: 4

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах